Мелодія життя, мелодія любові.

                Вона в моїх віршах звучить у кожнім слові.

        Мелодія душі, котра від серця   ллється

        Вона, немов дитя, то плаче, то сміється.

У радості  часи завжди вона лунає,

Дарує  ніжні  сни,   у горі  помагає,

            Вирує в тишині, часом когось бентежить,

            До болю серце рве, а то словами пестить.

Мелодія  добра  чарівна, особлива,

        Усього кілька нот, а почуття- як злива.

            З краплини почалась, як стежечка із кроку

        Незвична, водночас і лагідна, й глибока.

Мелодія душі не кожному лунає,

            Щасливий той слухач, котрой  її  впізнає.

У  кожного із нас свої думки і мрії,

        Тож  хай звучить мелодія любові і надії.

 

 

                                           У високім небі спів пташиний лине,

                                            І кирпате літо за селом гуляє,

    Луки, верби, квіти рясно зеленіють,

      Бо ж Зелені свята в українськім краї.

Уквітчали хату гілками розмаю

Липи і берези, клену і дубочка.

Щоб минуло лихо  у рідному краю,

             Щоб живі вернулись батьки, сини й дочки.

Хай нам помагають дивовижні трави,

    В них любов і сила батьківського дому

Що теплого літа увібрали барви,

Додають відваги, забирають втому.

До Святого Духа і Отця, і Сина

Заслемо подяку і молитву щиру

У добрі щоб жила кожная родина,

А для України- Перемоги й миру!

 

 

                                                                     

                                             

І знов гроза, як відгомін життя.  

То день, то ніч, то сонце, то дощить,

На друзки розбиває почуття.

У пам’яті лише маленька мить       

Як післясмак усього, що булО.

І світ увесь в сльозині розтає.

Намріяне  краплинами стекло,

Залишилось  моє, та не твоє.

Життя- театр, актори в ньому ми.

У кутику душі сховаєм біль.   

 А доля зрежисує хто й куди.

Зіграли драму, далі-водевіль.

Нова вистава. В неї свій мотив

Відлунює багатозвуччям струн.

Напишуть танець чи речитатив

Овації, що зірвані з трибун.  

 

 

                                                

                                            Розділений час надвоє:

                                            Життя і його примара.    

                                            Гірке сьогодення воєн-

                                            Шматують ракети хмари.

                                            Страждання  на гострім вістрі,                    

                                            Руїни і попелище.

                                            В розпеченому повітрі

                                            Лиш попіл і вітер свище. 

                                            Тривога! І друга, й третя…

                                            Рвуть вибухи на частини.

                                            Янгеликом у  безсмертя

                                            Невинна летить  дитина.

                                            Роз’ятрене болем серце

                                            Од відчаю аж німіє.

                                            Малих оченят озерце-

                                            Погасла в них надія. 

                                            В німому мовчанні  очі,

                                            Скорбота  уста скувала.

                                            Імла  тривожної ночі

                                            Маленьке  життя забрала.

                                            Сирени розп’яли ранок

                                            Ракетами і вогнями.

                                            Восково пливе світанок

                                            Слізьми попід образами.

                                            "Написано війною"

 

Слова, написані війною

До кого ще апелювати?

Яких іще богів благати

Спинить пекельнеє горнило,

Що землю нині полонило?

Обпалене війною небо

Зітхає вибуховим тембром.

Вселенське зло кайдани точить

І шкірить зуби демон ночі.

Пекельні дні, біди доволі,

Криваве місиво на полі,

Руїни, вибухи, ракети-

Від болю корчиться планета.

Розділене надвоє людство,

Де половина гірко плаче.

На крові ж біситься облудство-

Реалії життя одначе.

"Написано війною"

 

 

                                              Подзвони мені знов, як вчора…

                                              Землю сутінки сірі вкрили.

                                              Що робитимеш ти сьогодні,

                                              Коли сонце спати вмостилось?

Мабуть знов сумувати будеш,

Як за вікнами стане тиша?

Чи згадаєш про своїх друзів?

Sms-ску комусь напишеш?

Чи…мені зателефонуєш:

-Чому досі не «блима» фото?

І запросиш мене на зустріч

У мережі, мов на роботу.

Подзвони мені знов, як вчора…

Просто так подзвони, без причини.

Ми продовжимо нашу розмову-

Тоді швидше мине година.

Подзвони. Але може краще

Я сама задзвоню пізніше?

Нас чекає приємна розмова,

Нам обом буде веселіше.

Подзвони мені знову…

 

Небо розсипало бісер надвечір.
Краплі холодні лягають на плечі.
Знову дощу монотонне стаккато
Пісні веселої буде співати.
Струмінь по склі- мов по клавішах серця
Линуть рядки гармонійного скерцо.
Пахне в повітрі дощем і грозою,
Квітами пахне і, звісно ж, любов'ю.

За мотивами поезій Івана Франка

У сні до тебе знову я  прийду,

На радість, а чи , може, на біду.

Очима ясними погляну,

З твоїх видінь і мрій уткана,     

Така ще юна і несміла

Твоя любов.

І вдруге знову явлюся  у сні    

Не гордою княгинею, о, ні!

Ясною  зіркою над  рання-    

Твоє несповнене бажання,

Твій  хміль і гріх, така жадана   

Твоя любов.

Покличеш- я  утретє прилечу,

Тобі слова  ласкаві  нашепчу.

Тобі без мене -  все  тужити,

Мені тебе - весь вік любити,

Надію в серденьку таїти,

Бажаний гріх.

І жаль, і біль, і радість , і журба…

Зазнати щастя – нам удвох судьба.

У мареві нічному неба

У сни являтимусь до тебе,

Бо я єдина і таємна

Твоя любов.

За мотивами поезій І Франка

Твої очі, як те море,

Що мене до себе манить.

Твої очі- ясні зорі,

І ласкають  і дурманять.

Твої очі- два озерця

Супокійні, світляні.

Що навіки  в моїм серці

Оселилися  на дні.

Твої очі...в них надія,

І бажання, і любов.

Твої очі- моя мрія

І душі моєї схов.

У вогні насолоди загубилися двоє,

Ніч весняна чарує, ароматом п’янить.

-До нестями люблю,- тихо шепчуть обоє

І кохання, мов пісня, над світом летить.

Догорає світанок у  м’якім оксамиті,

І росинки останні промінь сонця спива.

А кохання- не тільки подаровані квіти,

Не цілунки, зізнання , чи красиві слова.

А кохання-  це ласка, сміх дитячий і ніжність.

Це розділена радість і уміння прощать.

Це спорідненість  душ, суперечки і вірність,

Це  турботу і щастя комусь дарувать.

 А кохання- так мало і воднОчас багато:

Разом ранішня кава, тепла спокою  мить.

Пахне сонячний ранок запашним ароматом

І кохання, мов пісня, над світом летить.

Від мене до тебе- зоряно,
Закохано, ніжно, зболено, 
Словами – нитками виткано.
Від тебе до мене- вітряно.
Від мене до тебе - радісно,
Шалено, буває й заздрісно,
Тужливо, тривожно, мріяно
Стежина до тебе міряна.
Від тебе до мене – холодно,
Сумнівно, химерно, втомлено,
Морозно, укрито кригою,
Оманою, чи інтригою.
Від мене - лиш крок до тебе,
Вогонь і вода, і небо,
Зима і гаряче літо,
І щастя дано - любити.
Від тебе до мене - вічність,
Життєва закономірність,
Інакше й не може бути-
врізнОбіч ідуть маршрути.

Спочити сіло літо на осонні.

Повісило торбину  на сучку.

Довкола вітер яблука червоні

Гойдав в зеленолистім гамаку.

Гойдалось й літо, втомлене, щасливе ,

Всміхались ніжно хмари в вишині,

Веселкою заквітчалася злива,

Веселі їм виводила пісні.

Спочило літо, рушило  полями,

Забрало запах меду  і хлібів. 

Звабливий серпень розкида тумани

Любові, зорепадів…та віршів.

Зібрала трохи літа у долоні,

Роси краплин і сизого туману,

В барвистому згубилася полоні,

П*янкого щастя  впилася дурману.

Зібрала літа з вогником серпанку

У срібних ночах, в хмарній піні неба.

У сонячній постелі до світанку

Тепла промінчик зберегла для тебе.

Зібрала трохи літа на світанні

Із поцілунків і пісень гарячих.

Зібрала літа…коли до прощання

Так мало залишалося співати.

Життя- як дощ…

Маленький несміливий,

Ледь чутно по бруківці барабанить.

А то, буває, раптом стане злива

Із громом…мов ножем  у серце ранить.

Чекаєш сонця - а його нема.

І, як стіна, клопОти  обступили.

Уже й не дощ довкіл, а зла зима

І сльози, розпач, і немає сили…

Та раптом несподівано прийде   

До тебе з парасолькою людина,

Що  подарує сонечко ясне

І усміхнеться. У таку хвилину

Притихне дощ. І зрозумієш враз

Клопоти і негода – все проходить.

Важливо, що в житті один лиш  раз

Людина з парасолькою приходить.

Мить. Проліта життя.

Спомин. Без вороття.

Біль.Гіркота образ.

Пам’ять. Лікує час.

Радість. Твоя любов.

Драма. Розлука знов.

Сльози. Прощання. Жаль.

Вечір... В душі печаль.

Сповідь. Тихе «-Прости…»

Відстань. Летять листи.

Зустріч. Кохання рай.

Доля! Міцно тримай!

@Леся Гук, "Траєкторія загадковості"

Двоє. Кохання . Хміль.

Гордість. Розлука. Біль…

Вітру цілунки. Жаль.

Змили дощі печаль.

Сльози. Щока. Думки.

Стали слова в рядки.

Вечір.  Дзвінок.  Сама.

Поряд тебе нема.

Слово. Рядок . Вірші.

Боляче на душі.

Ніч . Заметіль. Сліди .

Що було- не знайти.

В танці кружляє сніг.

Килимом  теплим   ліг.

Серце б зігріть зумів-

Пізно. Немає слів .

Знову рядок . Вірші.

Боляче на душі…

А завтра...Завтра знову ясне сонце

Загляне промінцем в твою кімнату.

Постука свіжий вітер у  віконце.

І знову будеш день новий стрічати.

І свіжа кава, і  дзвінки від друзів,

Розмови, зустрічі, буденні справи.

В щоденній круговерті  по заслузі

Життя саме  усе, як слід розставить.

Робота звична… Досить позитиву…

Знов сонця промінь  гляне у кімнату.

І посміхнешся ти йому грайливо,

І знову будеш день новий стрічати.