Життя людське таке різноманітне…

Багато в ньому дивовиж буває.

Кому  і що воно напророкує,

Повірте, наперед ніхто не знає.

В одного доля- як рушник  шовковий,

Широко стелиться, легенько  в’ється:

В житті усе складається чудово,

Високої кар’єри  він доб’ється.

І якнайкраще  усі справи будуть,

Клопоти обминатимуть і лихо,

Як в Бога за плечима- скажуть люди

І не одне йому позаздрить тихо.

А інший, що на долю нарікає,

Сердега в негараздах завжди б’ється.

Як жити, що робити- він не знає,

В житті  у нього все не так  вдається.

Хто долю наперед нам визначає?

А чи зірки вгорі  не так зійшлися?

Часом буває, що і ми благаєм

Жорстокий час на хвильку  зупиниться.

На долі тлі  життя своє малює:

Свій візерунок- успіхи, невдачі.

Життєвий потяг швидко так мандрує

Дорогою везіння та удачі.

Та наших побажань, на жаль, не чує

                            І про обіцянки миттєво забуває.

Помилки наші доля нам дарує,

В життєвій книзі сторінки гортає.

Коли ти хочеш щось сказати-

Подумай спершу, не спіши.

Буває слово- гірше ката,

Або ж народжене в душі.

Ним можна радості додати,

А то- мов ядом, отруїти

Від слова можна ввись літати,

І  часом кригу розтопити.

Поки не зважив що сказати-

То слів на вітер не пускай.

Вони вжалять, чи обдарують-

Це назавжди запам’ятай.

Якщо образити не хочеш,

Того, з ким будеш розмовляти,

Обдумай спершу «за» і «проти»

Тих слів, що маєш ти сказати.

Життя -складне. У ньому так буває,
Що іноді готує нам  сюрпризи.

То радощі, то смуток наступає,
То пауза  у ньому,  то – реприза.
Життя – цікаве. Бо і так буває:
Коли  людей у ньому зустрічаєм,
Спочатку придивляємось, вивчаєм,
А згодом найріднішими приймаєм.
Життя – учитель…І само навчає
На помилках, як треба поступати.
Жорстоке також, адже заставляє
За кожен гріх ціну велику дати.
Життя – чудове! І його принади
У почуттях  високих розквітають,
Коли лунають звуки серенади,
Що під вікном закохані  співають .
Життя- красиве!  А краса у ньому
В світанку й зорях, в пісні стоголосій,
У шумі моря, у струмку дзвінкому,
В пташиних трелях, що весну приносять.
І ще… і ще…Яким назвати словом
Життя-  те найдорожче, що в нас є:
Привабливим, барвистим, чи казковим?
І неповторним також воно є.
І добрим- заставляє  нас прощати,
І  вчить-як  треба кожну мить цінити.
Його уроки варто пам’ятати….
Життя само навчить, як треба жити.

                           Рідні душі там, на небесах,

                           Нас боронять від біди і лиха ,

                           Відганяють ненависть і страх,

                           І, здається, щось шепочуть тихо.

                           То, бува, поради мудрі шлють,

                           Ласкою й теплом нас зігрівають,

                           То життєву освітляють путь,

                           На добро в житті благословляють.

                           З нами плачуть у хвилини злі,

                           Сонечком всміхаються з-за хмари

                           Душі ті- Ангелики малі,

                           Скрізь невтомно слідують за нами.

А десь під снігом вже встає весна,

Земля промерзла очі відкриває,

Радіє сонцю і теплу вона,

Весняну пісню вітер  починає.

Притихлий ліс підспівує йому,

Вже й пролісок збудився несміливо.

Тендітний , ніжний- він почув весну

І розпускає пелюстки красиві.

Пливе над лісом аромат п’янкий.

Іде Весна- та хто ж її не хоче!

І світ такий чудовий навкруги,

І вітерець легесенько лоскоче…

Вона вже близько -рання, запашна

Барвиста, тепла, наче дивна казка!

І в наші сни також іде весна,

А з нею – у душі тепло і ласка.

                              Час До і Після…Дні мов зупинились.

                              Лиш сірий морок  у душі й навколо.

                              Та, як годиться, не впадаю в відчай.

                               А за вікном… Як звично- дощ надворі.

                               Холодний, сірий, вже й сніжити стало,

                               Краплини на морозі замерзають.

                               Ну що ж, і цього разу знов не впала.

                               І це випробування не зламало.

                               БулО, що бУло. Нічого змінити.

                               До пристані вперед дні поспішають.

                               І долю свою нІчого судити,

                               Бо ж пані гонорова- всі це знають.

                               Ловлюсь на думці, що радію дню

                               Й дощу ( хоча й сніжити раптом  стало).

                               Дорогу ще не перейшла свою

                               Й не все у своїх  віршах  ще сказала.

                               Іще вперед, крізь клопоти життя!

                               Якою б далі не була дорога.

                               Назад немає часу вороття.

                               Надія знов на себе і на Бога.

                           Я не лізу до когось в душу,

                 І у гості в свою не кличу.

                 Довго можу мовчати і слухати.

                           І чекати хороших звісток…

                 Не привикла ридати в істериці,

                 Чи  шукати в когось розради.

                 Але друзям, якщо прийдеться,

                 Допоможу я завжди радо.

                 Я не вірю в слова красиві,

                 Вже давно з цього віку виросла.

                 Добрі справи, дружба правдива -

                 От що в помислах моїх ціниться.

                 Оптимістом  бути стараюся -

                 У житті є стільки хорошого!

                 Я у душу нікому не пхаюся

                 І у гості в свою не запрошую.