Самотні тополі

Самотні тополі стоять собі в полі,

Відкриті і вітру, й дощу.

Всміхаються сонцю, вітаються з небом

І думають думу сумну.

Як буйний вітрисько в широкому степу

Їм пісню веселу співав.

Згинав їх додолу, підносив до неба

І коси усім розплітав.

Стоять три тополі самі собі в полі

Замріяно вгору глядять.

Немовби бажають про щось розказати,

Та люди не чують, спішать.

Невтішний їх шелест хто слухати хоче?

Що лист опада восени?

Що зливи їх лиють?Що в зими  холодні  

Їм сняться примарнії сни?

Високі  тополі теж були б щасливі,

Якби вони в парі росли

Якби вони дуба на захисток мали-

Були б не страшні їм вітри.

Тополі у полі…як долі жіночі…

В задумі журливо стоять.

                               Про біль свій  і тугу, про самотні ночі

На роздоллі тихо гомонять…