Листопад заглядує у двері

                               Дощить… Ну, ще б! Надворі, звісно,осінь!

                               Вже Листопад  заглядує у двері ,

                               Несміливо чекає, що запросять

                               Його , нарешті,   в гості до оселі.

                               Ще часом падолист кружляє в  танці,

                               Неначе знак, що все в житті минає.

                               І ,одягнувши золоті сап’янці,

                               Поволі Жовтень місце уступає.

                               Іде наступний,  вітром завиває,

                               Вночі лякає сивим морозцем,

                               Довкола сірі фарби розкидає.

                               Між них гуляє мокрий сніг з дощем.

                               Земля і небо у одному тоні.

                               У спогад канув золотий розмай.

                               Стоїть самотньо  Осінь на пероні,

                               Чекає поїзд у далекий край.