Небо розсипало бісер надвечір.
Краплі холодні лягають на плечі.
Знову дощу монотонне стаккато
Пісні веселої буде співати.
Струмінь по склі- мов по клавішах серця
Линуть рядки гармонійного скерцо.
Пахне в повітрі дощем і грозою,
Квітами пахне і, звісно ж, любов'ю.

За мотивами поезій Івана Франка

У сні до тебе знову я  прийду,

На радість, а чи , може, на біду.

Очима ясними погляну,

З твоїх видінь і мрій уткана,     

Така ще юна і несміла

Твоя любов.

І вдруге знову явлюся  у сні    

Не гордою княгинею, о, ні!

Ясною  зіркою над  рання-    

Твоє несповнене бажання,

Твій  хміль і гріх, така жадана   

Твоя любов.

Покличеш- я  утретє прилечу,

Тобі слова  ласкаві  нашепчу.

Тобі без мене -  все  тужити,

Мені тебе - весь вік любити,

Надію в серденьку таїти,

Бажаний гріх.

І жаль, і біль, і радість , і журба…

Зазнати щастя – нам удвох судьба.

У мареві нічному неба

У сни являтимусь до тебе,

Бо я єдина і таємна

Твоя любов.

За мотивами поезій І Франка

Твої очі, як те море,

Що мене до себе манить.

Твої очі- ясні зорі,

І ласкають  і дурманять.

Твої очі- два озерця

Супокійні, світляні.

Що навіки  в моїм серці

Оселилися  на дні.

Твої очі...в них надія,

І бажання, і любов.

Твої очі- моя мрія

І душі моєї схов.

У вогні насолоди загубилися двоє,

Ніч весняна чарує, ароматом п’янить.

-До нестями люблю,- тихо шепчуть обоє

І кохання, мов пісня, над світом летить.

Догорає світанок у  м’якім оксамиті,

І росинки останні промінь сонця спива.

А кохання- не тільки подаровані квіти,

Не цілунки, зізнання , чи красиві слова.

А кохання-  це ласка, сміх дитячий і ніжність.

Це розділена радість і уміння прощать.

Це спорідненість  душ, суперечки і вірність,

Це  турботу і щастя комусь дарувать.

 А кохання- так мало і воднОчас багато:

Разом ранішня кава, тепла спокою  мить.

Пахне сонячний ранок запашним ароматом

І кохання, мов пісня, над світом летить.

Від мене до тебе- зоряно,
Закохано, ніжно, зболено, 
Словами – нитками виткано.
Від тебе до мене- вітряно.
Від мене до тебе - радісно,
Шалено, буває й заздрісно,
Тужливо, тривожно, мріяно
Стежина до тебе міряна.
Від тебе до мене – холодно,
Сумнівно, химерно, втомлено,
Морозно, укрито кригою,
Оманою, чи інтригою.
Від мене - лиш крок до тебе,
Вогонь і вода, і небо,
Зима і гаряче літо,
І щастя дано - любити.
Від тебе до мене - вічність,
Життєва закономірність,
Інакше й не може бути-
врізнОбіч ідуть маршрути.

Спочити сіло літо на осонні.

Повісило торбину  на сучку.

Довкола вітер яблука червоні

Гойдав в зеленолистім гамаку.

Гойдалось й літо, втомлене, щасливе ,

Всміхались ніжно хмари в вишині,

Веселкою заквітчалася злива,

Веселі їм виводила пісні.

Спочило літо, рушило  полями,

Забрало запах меду  і хлібів. 

Звабливий серпень розкида тумани

Любові, зорепадів…та віршів.

Зібрала трохи літа у долоні,

Роси краплин і сизого туману,

В барвистому згубилася полоні,

П*янкого щастя  впилася дурману.

Зібрала літа з вогником серпанку

У срібних ночах, в хмарній піні неба.

У сонячній постелі до світанку

Тепла промінчик зберегла для тебе.

Зібрала трохи літа на світанні

Із поцілунків і пісень гарячих.

Зібрала літа…коли до прощання

Так мало залишалося співати.