Потрапили до рук старі світлини –

Немов квиток на поїзд у дитинство.

На хвильку, ніби, побувала з тими,

Хто так далеко. А на фото – близько.

Ось однокласник – вже його немає.

Лукава доля так бува безжальна.

Людей розводить, навіть забирає…

Він із світлини дивиться печально.

А тут – школярики малі, курносі,

Допитливі їх сяють оченята.

Від спогадів у серці щемно й досі,

Усі давно вже стали мами й тата.

            Ось знову…ця світлина особлива-           

            Приємний спогад  душу огортає-

            Кохання перше, мов холодна злива,

            Що пам’ять на усе життя лишає.

            А це – старенька школа, рідні класи –

            Ці фото раритетними вже стали –

            Їх за туманом років не побачиш…

            Учителі, які мене навчали…

            Вдивляюся у їхні щирі очі.

            Завісу часу тихо відкриваю,

            Немов спасіння відшукати хочу.

            Своє минуле в них я зустрічаю.

            Нестримний час в майбутнє поспішає,

            Ламаючи кути й діагоналі.

            Нам у старих світлинах залишає

            На спогад радість, біль душі, печалі.