На дощ подібна і людина

Маленький дощик за вікном-

Лінивий, нехолодний, сірий.

У шибу стукає давно,

Мов подорожній запізнілий

У хату просить , на нічліг

Його погрітися впустити,

На долю скаржиться і зміг

Так  цілу ніч себе жаліти.

А от- сильніший дощ полив:

Рішучий, впертий, безперервний.

До блиску все навкруг помив-

Його старання недаремні.

За ним – вже злива, а не дощ,

Могутня, грізна і всесильна!

Це парадокс, чи ні?.. Та що ж-

На дощ подібна і людина…

Одна на долю нарікає

І просить жалю й допомоги,

А друга –людям помагає,

Руйнує всі перестороги

Її усмішка й доброта…

Людина –злива-непроста!

Вона усе в житті стерпіла,

Загартувалась і зміцніла,

Вона від труднощів не плаче.

Їй жодні не страшні невдачі,

Бо з гідністю їх подолає.

На справи інших надихає…

Що ж, безсумнівно, краще злива,

Аніж людина несмілива.