Мої роки, як пізній листопад

Мої роки - як пізній листопад

 На плечі  тихо тягарем  лягають.

Я їх не можу повернуть назад,

Та в серце вечір ще  не закликаю.

Ще тільки полудень.Не вечір іще, ні...

В обіймах догораючого  літа

Ще весело дзвенять в душі пісні

І барвами горять у серці  квіти.

Та часом дивний  смуток  огорта,

Як вітер  обіймає кущ калини,

Уже за обрій котяться літа-

Неспівана ще пісня журавлина.

Вже вересневі лагідні дощі

 Умили роки краплями- сльозами…

Ой , осене, ще трохи  підожди!

Не сип мені пов’ялими  листками.

Я не шкодую вже минулих літ,

То з радістю, то з сумом  дні гортаю.

І хоч не можу повернути  їх,

Та в серце вечір ще не закликаю.