Забула про морози, заметілі,
То з березнем, то з жовтнем крадькома
Веселі починає водевілі.
То хмуриться, то холодом війне,
То з листопадом танець
починає,
То з неба світить сонце осяйне,
В повітрі подих осені гуляє.
А ми -у казку хочем зимову,
Де кучугури, де сніжок лапатий
Летить, вкриває поле, ліс, траву…
Нам рік Новий пора уже стрічати!
-Чому ж забула ти, що ти- Зима
Холодна, біла, крижана, вродлива?
-Мабуть тому, що жінка
я сама,
Тому буваю радісна й мінлива.
Коли у серці туга пропливе,
На землю снігом із дощем жбурляю.
Як радість знов навідає мене,
То пісню теплу з вітром починаю.
На флейті вітер соло
виграва,
Злітає пісня над міста і села…
Бо не забула, що вона
– Зима,
Це просто жінка гарна і
весела.
Немає коментарів:
Дописати коментар