Статечніше всміхаємось,
цінуємо, що маємо.
Милуємось природою: дощем, чи неба просинню.
З палкою насолодою
хміліємо від осені.
Все більше хочем спокою, в душі- тепла і ніжності,
Від почуття високого
поваги ждемо й щирості.
Старі життєві істини
простіше розуміємо,
Мудрішаєм,
добрішаєм, (на жаль, частіш
хворіємо).
І сни вже не розгадуєм,
відносини цінуємо,
Своє дитинство згадуєм …Та років не рахуємо!
А може , не бажаємо? Бо
ще не все зробили ми,
Товаришів втрачаємо,
стаємо трішки сивими,
Втішаємось онуками, радієм з ними й плачемо…
З роками хоч
міняємось- старіти ще не хочемо.
Немає коментарів:
Дописати коментар