середа, 30 травня 2018 р.


Потрапили до рук старі світлини –
Немов квиток на поїзд у дитинство.
На хвильку, ніби, побувала з тими,
Хто так далеко. А на фото – близько.
Ось однокласник – вже його немає.
Лукава доля так бува безжальна.
Людей розводить, навіть забирає…
Він із світлини дивиться печально.
А тут – школярики малі, курносі,
Допитливі їх сяють оченята.
Від спогадів у серці щемно й досі,
Усі давно вже стали мами й тата.
            Ось знову…ця світлина особлива-           
            Приємний спогад  душу огортає-
            Кохання перше, мов холодна злива,
            Що пам’ять на усе життя лишає.
            А це – старенька школа, рідні класи –
            Ці фото раритетними вже стали –
            Їх за туманом років не побачиш…
            Учителі, які мене навчали…
            Вдивляюся у їхні щирі очі.
            Завісу часу тихо відкриваю,
            Немов спасіння відшукати хочу.
            Своє минуле в них я зустрічаю.
            Нестримний час в майбутнє поспішає,
            Ламаючи кути й діагоналі.
            Нам у старих світлинах залишає
            На спогад радість, біль душі, печалі.


Немає коментарів:

Дописати коментар